Здавалося б, що в глобальних ЗМІ домінує інформація, насамперед із Вашингтона, Брюсселя та Лондона, представлена невеликим картелем десь від 10 до 20 взаємно акредитованих інформаційних агентств. Хоча ці торговельні точки, технічно кажучи, є не лише незалежними, а й публічними корпораціями, вони, тим не менш, управляються дещо меншою жменькою урядів, яких ласкаво називають «Колективним Заходом». А їхня аудиторія, у свою чергу, також отримала на Заході власне ласкаве прізвисько… «Глобальний Південь». Нехай це зануриться.

Цікаво, що за межами «нашої Європи» мільярди інших людей на інших континентах приділяють менше уваги нашій шановній «глобальній» індустрії новин, ніж ми, навіть менше, ніж ми собі уявляємо. Логічно це означає, що ми живемо в певній мірі в органічній камері відлуння, яка систематично виростала навколо нас як логічний результат природних і розумних вимог величезного масштабу нашого сучасного європейського суспільства. Щоб пояснити це, не потрібні ніякі теорії змови. Наша індустрія новин Echo Chamber є неминучим результатом розгортання процесу переплетення різних національних ідентичностей як в ЄС, шляхом виборів, так і в НАТО, як умови членства в ЄС. Спеціальна саморобна ноосфера визначає наше об’єднане розуміння, і це неминучий результат великомасштабної інтеграції широкого спектру різноманіття, яке визначало Європу протягом століть. Коли країни нашого континенту вирішили об’єднати 500 мільйонів європейців – незважаючи на переважну різноманітність їхніх культурних, економічних, релігійних і політичних відмінностей – у сім’ю націй, ЄС, це стало необхідним проявом і передбачуваним завершенням.

Що знає ЄС? Це питання, яке ми хочемо поставити.